Річки Кіровоградщини

На степових просторах нашої області протікає близько 600 великих і малих річок. Багато з них не мають навіть назви. Але є й такі назви, які ми по праву вважаємо історичними, їх знаходимо у працях вчених давніх часів, літописах, в усній народній творчості. Таких річок є на карті області немало. Головні з них – Дніпро, Південний Буг, Інгулець, Інгул, Вись, Тясмин, Синюха, Сугаклія, Громоклія. На степових просторах нашої області протікає близько 600 великих і малих річок. Багато з них не мають навіть назви. Але є й такі назви, які ми по праву вважаємо історичними, їх знаходимо у працях вчених давніх часів, літописах, в усній народній творчості. Таких річок є на карті області немало. Головні з них – Дніпро, Південний Буг, Інгулець, Інгул, Вись, Тясмин, Синюха, Сугаклія, Громоклія.

Інгул

Інгул - найбільш велика притока Південного Бугу. Інгул витікає з невеликого лісового озерця біля села Бровкове Довжина річки - 354 км.

Походження назви Найпоширенішою є версія, що назва Інгул походить від тюркського  — нове озеро. Притоки Інгулу: Сугоклія, Громоклія (праві); Біянка, Аджамка, Кам'янка, Березівка (ліві). На річці побудовано кілька водосховищ: Кіровоградське, Докучаєвське, Інгульське та Софіївське.

Сугаклія – притока Інгулу. У роки існування Нової Січі на берегах Сугаклії виникали козацькі поселення. Років із сто назад це була досить повноводна річка, з багато чисельними плесами. Річка бере початок біля с. Семенівки. Тече переважно на південний схід, впадає до Інгулу.

Сугоклія вперше згадується 1697 року. Назва тюркського походження, гадають, від давньотюркського «сайгак, дика коза»; давньотюркського «місце, де багато сайгаків ». За свідченням Боплана, в XVII ст. у степах України водилося багато сугаків. Карта України Боплана

Довжина 58 км. Річище завширшки до 5 м. В середній течії трапляються виходи докембрійських порід (граніти та гнейси). Є багато ставків, а також Криничуватське, Софіївське та Долилівське водосховища. Використовується на господарські потреби, риборозведення, зрошування.

Інгулець

Поверталися наші чумаки з Криму додому. Ледве ступали стомлені воли, тягнучи важкі вози із сіллю. Та ось вони неначе оживали і починали рухатися веселіше. Поглянувши на волів, чумаки і собі починали прислухатись. Десь здалеку долинав неясний гул. І тоді промовляв якийсь із чумаків до своїх товаришів: «Ген гулець чути, скоро вдома будемо.» То гула річка, минаючи на своєму шляху пороги. Люди, які інколи їздили з чумаками, не розуміли, про що йде мова, та і почали називати річку, повз яку проїздили, — Генгулець. А згодом назва змінилася на Інгулець та так назавжди і залишилася. Записано Анастасією Степаненко у 30-ті роки

Тече по території Кіровоградської і Дніпропетровської, Миколаївської та Херсонської областей України.

Синюха

Утворюється від злиття річок Великої Висі та Тікичу

Назва, первісне Синіє Води виникла за синім кольором прісної води, що особливо впадало у вічі при переході до лісостепу від степу з його здебільшого іншого кольору і непридатними для вживання водами річок Жовта, Зелена, Чорний Ташлик, Мертвовод та інших.

Тут відбулася знаменита Би́тва на Си́ніх Во́дах ( 1362). Тут відбулася знаменита Би́тва на Си́ніх Во́дах ( 1362).

Великий князь Литовський Ольгерд Гедимінович Битва, що відбулася на річці Сині Води між литовсько-руським військом Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича та ордами монголо-татарських правителів на Поділлі, поблизу фортеці Торговиці (тепер село Новоархангельського району Кіровоградської області).

Битва описана в литовсько-білоруських літописах. Перемога литовсько-руського війська у Синьоводській битві задовго до Куликовської битви 1380 року підірвала могутність Золотої Орди і поклала початок звільненню східнослов'янських народів від монголо-татарського іга.

р.Синюха в літературі У 2011 році Володимир Рутківський став лауреатом премії «Книга року Бі-Бі-Сі» за двотомний історичний роман «Сині Води».

Ятрань

Ятрань бере початок на північній околиці села Томашівки, що на південний захід від м. Умані. Впадає до Синюхи між селами Ятрань і Тернівка.

Легенда про походження річки «У сиву давнину народ Уманщини потерпав від спеки. Не було урожаю, все посохло, тому що не було дощів. Людям загрожувала смерть від голоду і спраги. Боролися за життя наші предки, як могли: копали криниці, але вода пішла далеко під землю. Спробували в іншому місці, але на шляху траплялося лише каміння. Люди втратили надію на порятунок. В одному селі жила молода, казкової вроди дівчина Ятрань. Висока, струнка, як молода берізка, золотиста коса, як промінчики весняного сонечка, очі такі блакитні, як небо в погожу днину. А душа! Душа в неї була чиста, як прозорий струмочок, серденько було чуйне до чужого горя.

Ятрань розуміла, що її село загине без води, вона відійшла від громади і пішла за село. Дівчина впала навколішки і почала благати: «Господи! Не дай загинути цим людям. Забери життя в мене — хай вони врятуються!» З очей красуні полилися сльози: кап-кап, кап-кап... Раптом хтось з людей закричав: «Диво!» Так, це було диво: за селом з'явилась широка, повноводна річка. Вода була чиста, як в прозорому струмочку і мала відтінок блакитного неба в погожу днину... Їх радості не було меж. Аж пізно ввечері згадали про дівчину-красуню. Шукали її всім селом, але знайшли тільки стрічку з її коси. І зрозуміли люди, що ріка і є їхня красуня, яка пожертвувала собою заради них, по краплині сліз вилившись у річку.

Буг

Південний Буг, Бог, рідше Біг  — річка на південному заході України. Бере початок на Поділлі і впадає до Бузького лиману Чорного моря.

Походження назви Упродовж століть назву річки змінювали. Турки називали її Ак-су, що означає «біла вода», греки — Гіпанісом або Іпанісом. Слов'яни нарекли річку Богом (в розумінні «багата» або «та, що тече по багатій, родючій землі»). Вважається також, що назва річки походить від слова «бгати», тобто згинати, звідси — «кривий», «покручений»

Сучасну назву річка отримала випадково Проводячи на початку XX століття дослідження Правобережної України, російський геолог В. Д. Ласкарєв звернув увагу на існування двох річок з однаковими (як йому здалося) назвами — Буг. Західна річка й справді звалася Бугом, південна — Богом. Проте В. Д. Ласкарєв не помітив цього і, щоб можна було в подальшому розрізняти річки, наніс їх на карту як Західний Буг і Південний Буг.

Південний Буг є найбільшою річкою, басейн якої повністю розташований в межах України. Площа басейну річки — 63700 км², довжина 806 км Особливістю Південного Бугу є те, що ця річка фактично має лише одну велику притоку — р. Синюху

У місті Вінниця на річці Південний Буг встановлено найбільший в Європі плавучий світло-музичний фонтан.

Це найбільший в Україні і в Європі плавучий фонтан. За оцінками експертів входить в десятку найкращих і видовищних фонтанів світу. Його унікальність полягає в так званій «зимуючій технології», яка дозволяє опустити конструкцію під лід. Задля встановлення фонтану та проведення реконструкції набережної були проведені роботи по розчистці русла річки Південний Буг в обсязі 28000 м³ ґрунту.

При створенні презентації використані: Дяченко Л. Д., Ковальов М. М. Рідний край Кіровоградщина. – Кіровоград, Облуправління по пресі. – 1992. – 150с. Кузик Б. М., Білошапка В. В. Кіровоградщина: історія та сучасність центру України: В 2-х т. – Дніпропетровськ: Арт-Прес, 2005. Матівос  Ю. Такий загадковий Інгул / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2007. – 11 грудня. http://www.panoramio.com http://uk.wikipedia.org http://vv.uanovini.com.ua