Філософія доби Античності презентация

Піфагор Все подібне до числа або пропорції. Відмінності між речами не якісні, а кількісні. Все можна виміряти числом. Зафіксував загальний закон розвитку мислення: воно рухається від наочного, якісного до абстрактно-кількісного. Вирахував числове співвідношення музичних тонів (поклав в основу співвідношення планет Сонячної системи). Ввів у обіг поняття “космос"- впорядкований Всесвіт, “гармонія”- єдність протилежного.

Геракліт Використав ідеї своїх попередників для побудови цілісної і філософської концепції: Світ слід розуміти як потік, що весь час тече; У течії перебувають 4 стихії: вогонь, повітря, вода і земля. Вони переходять одна в одну не фактично, а мірами; Світовий коловорот здійснюється через виміряний рух від протилежного до протилежного; Енергію усьому рухові надає вогонь; Світовий рух підпорядкований “логосу”- єдиному світовому закону

2 період: Висока класика У період високої класики об’єктом осмислення стають усі сфери людської життєдіяльності.

Софісти – платні вчителі мудрості. Вони першими спрямували пізнання у напрямку людини і реалій її життя. Почали вчити риторики, мистецтву аргументації та доведенню виправданості власної позиції за будь-яких реальних обставин. Їх більше цікавило це, а не істина, тому вони практикували свідоме перекручення думки

Сократ: Людина повинна грунтувати свою поведінку на надійних знаннях; Мінливі уявлення нашої душі не можуть бути підставою для виправданого життєвого вибору та поведінки людини; Справжні знання слід шукати в собі (“Пізнай самого себе”), бо безсмертна душа людини, пройшовши повне коло космічних перевтілень потенційно знає усе; Вів “сократичні бесіди” – ситуація суперечності із самим собою (“Я знаю, що я нічого не знаю, але інші і того не знають”)

Платон (V-VI ст. до н.е.) (учень Сократа) Вимогам Сократа щодо справжніх знань можуть відповідати лише ідеї – незмінні суттєві основи буття, усього сущого; Речі течуть і змінюються, але світ не зникає, тому в речах є змінне і незмінне; В основі речей – ідеальні незмінні сутності, вони не підлягають чуттєвому плину (їх осягаємо розумом);ідеї постають як умови переходу від сприйняття речей до їх осмислення: ідеї існують як вихідні взірці для Бога – деміурга – творця та оздоблювача світу;він керується ідеями-взірцями; у пізнанні дійсності людина повинна поступово сходити від часткових ідей, до більш загальних, поки не підніметься до “ідеї усіх ідей” – це ідея Блага, повного, досконалого, завершеного буття. Вона складається з ідей Добра, Істини і Краси.

Арістотель (IV ст. до н.е. ) За своєю будовою речі складаються з матерії і форми; буття конкретних речей зумовлене дією чотирьох причин: матеріальної, формальної, дійової і фінальної. Створив науку про закони та форми правильного мислення – логіку. В основі логіки- вчення про 3 форми та 3 закони мислення. Розробив етику, політію (вчення про форми і різновиди держави), поетику (дослідження мистецтва та причини його впливів на людину), вчення про душу (структура психічних процесів та явищ).

3 період: Пізня класика Орієнтовано на захист окремого індивіда в умовах поступового руйнування класичного античного полісу.

Епікурейство: (з IVст. до н.е.) Заснував Епікур, продовжив римлянин Тит Лукрецій Кар. Епікур ставив собі завдання – захистити людину від можливих страхів життя, для цього доводив невмирущість матерії, а значить – безсмертя людини; відсутність фатууму та необхідності у космосі, можливість різних пояснень тих самих явищ через відсутність тісного зв’язку думки з факторами та відчуттями. “Смерті не існує, тому що, коли ми є, то вона ще не прийшла, а коли вона прийшла – немає нас.”

Скептицизм: Заснував Пірон (V ст. до н.е. ) – звернув увагу на те, що всі філософи запевняли в істинності своїх теорій, але висунули різні ідеї. В основі суджень-три знамениті питання: 1.Якими є усі речі? - Не більше такими, ніж будь-якими іншими. 2.Що можна сказати про такі речі? - Краще утримуватись від суджень. 3.Що робити людині, яка перебуває у стосунках із такими речами? – Зберігати самовладання.

Стоїцизм: Заснував Зенон(IV-IV ст. до н.е.); послідовники – Сенека, Епіктет, Марк Аврелій. Вважали, що весь світ пронизаний єдиним потоком вогняної пневми (дихання), що несе всьому закон і долю. Тому людині не варто впадати у відчай, адже змінити долю неможливо.

Неоплатонізм: Усе суще являє собою результат впливання (еманації) єдиного, яке тотожне благу; Першим продуктом єдиного постає світовий Розум (Дух), він виливається у світову Душу – душа оживляє усе суще.