Постмодерністська філософія презентация

ПОСТМОДЕРНІСТСЬКА ФІЛОСОФІЯ

ПЛАН 1. Постмодерністська філософія: багато або мало сенсу. 2. Археологія знання (М. Фуко). 3. Деконструктивізм (Ж. Дерріда). 4. Ліберальний постмодернізм (Р. Рорті).

Постмодерністська філософія: багато або мало сенсу. У буквальному розумінні слова «постмодернізм» – це те, що йде за сучасною епохою, за модернізмом, і пов’язане з осмисленням стильових змін у сучасній культурі. Перша спроба застосувати поняття постмодернізму до характеристики філософії належить Жану-Франсуа Ліотару («Стан постмодерну», 1979).

До найбільш відомих представників цього напряму слід віднести Жана-Франсуа Ліотара, Жана Бодрійяра, Мішеля Фуко, Жиля Дельоза, Жака Дерріда, Річарда Рорті.

ФІЛОСОФСЬКІ СМИСЛИ ПОСТМОДЕРНУ Одним з основних моментів постмодерністського стилю мислення є визнання того, що ми ніколи не можемо отримати повної картини реальності. Парадокс постмодерну полягає у тому, що сама ідея повноти означає, що щось було не враховано.

Дослідження «того, що зроблено» та ілюзій з цим пов’язаних, поставило у центр постмодерністської проблематики осмислення того, «як це зроблено», що висунуло на перший план проблеми, які вимагають прояснення ролі знаку, символу, мови та діяльності, яка породжує структури.

Археологія знання (М. Фуко(1926-1984)). Він виявив, що структури знання відповідають соціальним силам, які розділяють людей на нормальних і ненормальних, хороших і поганих. Свою роботу він назвав «археологією» знання. Аналізуючи твори попередніх авторів, він намагався «розкопати», як знання набувало сучасної форми упродовж століть.

Структура розумового процесу не відповідає природі людської свідомості, як припустив французький антрополог Клод Леві-Стросс, вивчаючи містичні вірування аборигенів Бразилії. Замість цього, за Фуко, вона відповідає структурі владних стосунків. Якщо у вас є знання, то воно є віддзеркаленням певної форми влади. Влада знання пригнічує, вона змушує людей поводити себе певним чином.

Знання, на думку Фуко, створюється владою, оскільки влада примушує людей приймати одні погляди і відмовлятися від інших. Влада використовує знання для контролю свідомості і поведінки людей. Якщо людина не підходила під стандарт розумної, який визначався докторами, філософами та іншими вченими, то вона могла втратити свободу. («божевільні» )

Фуко вважає, що ідеали свободи і розуму були винайдені для того, щоб контролювати тих, хто не діяв відповідно до цих принципів, тобто не так, як влада структурує суспільство. Ці ідеї не лише дозволяли саджати деяких людей під замок, але і запевняли іншу частину суспільства, що вони вільні і розумні.

Фуко вважав, що вивчення філософії може бути як пригнічуючим, так і звільняючим процесом. Справжня філософія може допомогти людям зрозуміти способи, якими ідеї впливають на свідомість людей та на їх вчинки, що тим самим може дати людям можливість діяти по-іншому.

Деконструктивізм (Ж. Дерріда) Деконструкція – це практика розшаровування єдиного сенсу написаного тексту, щоб продемонструвати, яким чином текст сполучає в собі безліч передумов, які не є істинними сенсами написаного

Присутність – це одне з таких помилкових припущень. Ця помилкова ідея полягає у тому, що в тексті є присутнім сенс, вкладений туди автором. Дерріда підкреслює, що мова не може передати одне раз і назавжди закріплене за словом або реченням значення. Дерріда ж, говорив, що не існує чіткої і достовірної відмінності між присутнім і не присутнім сенсом.

Як і Фуко (як і переважна більшість філософів), Дерріда вважає, що філософія повинна протиставляти себе традиційному образу думки. Фуко протистоїть суспільно визнаному образу думки, оскільки вважає його таким, що політично пригнічує людину. Дерріда вважає його концептуально недосконалим.

Ліберальний постмодернізм (Р. Рорті). Оптимістична філософія американського постмодерніста Річарда Рорті (1931-2007). Вона заснована на прагматизмі, який стверджує, що ідеї важливі не тому, що вони істинні, а тому, що вони корисні. Він називає свою філософію «постмодерністським буржуазним лібералізмом», тим самим ототожнюючи себе з певними цінностями, на які нападають багато інших мислителів постмодерну.

Велика частина суспільних стосунків, які визначають погляди людей та спосіб їхнього життя, не залежить від філософії. Філософія не може впливати на упорядкування суспільства, замість цього філософія саме залежить від суспільних стосунків. Оскільки тут задіяна і політика, Рорті називає філософію «просто показом», тим, чим займаються інтелектуали, тоді як усі інші намагаються вирішувати свої проблеми власними засобами.

Як прагматик і постмодерніст, Рорті вірить у те, що немає абсолютної істини. Ідеї про те, що є істина, створюються людьми у процесі спілкування з іншими. Це спілкування і становить основу суспільства, які б ідеї воно не розвивало.

Рорті погоджується з більшістю філософів-постмодерністів, таких як Фуко і Дерріда, у тому, що в мові існує безліч значень, що мова не здатна передати достовірну істину і що ідеї про нашу особистість засновані на мові.

Якщо у філософії і є якась особлива роль в суспільстві, то вона пов’язана з тим, щоб заохочувати людей до спілкування, а не до монологу. Філософи повинні працювати для створення толерантнішого суспільства, не обмежуючи ті свободи, якими люди вже користуються.

Рорті піддавався критиці за свою задоволеність існуючим суспільством і за незнання проблем і відмінностей, які лежать в його структурі. Більше того, згідно з його критиками, те міжкультурне спілкування, яке намагався ввести Рорті, не завжди є можливим, оскільки для нього необхідно, щоб між людьми різних культур було щось спільне. Зокрема, не кожна людина знайома з буржуазною або соціалістичною культурою і, отже, задоволена однією з них