Постпозитивістські концепції в бухгалтерських наукових дослідженнях презентация

ПОСТПОЗИТИВІСТСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ В БУХГАЛТЕРСЬКИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ ПОСТПОЗИТИВІСТСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ В БУХГАЛТЕРСЬКИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

1. СУТНІСТЬ ПОЗИТИВІЗМУ І ПОСТПОЗИТИВІЗМУ 0. Метафізика — це наука про речі, спосіб з'ясування світоглядних питань (сенс життя — основне питання філософії тощо), які не піддаються осягненню за допомогою експерименту та методів конкретних наук;  1. Позитивізм – (франц. positivisme — умовний, позитивний, побудований на думці) — філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення (Огюст Конт, 1830 рр.). Він не тільки занурює філософію в наукову проблематику, а намагається і розбудувати філософію на основі критеріїв науковості, характерних для природознавства (конкретних або точних наук). Основні ідеї та настанови позитивізму можна звести до таких тверджень: 1. Справжня наука не виходить за сферу фактів, за межі чуттєвого даного. Вона не гониться за невловимими першоосновами і першопричинами. Звідси бере початок заперечення метафізики, яка не дотримується цієї вимоги. 2. Наука, яка вивчає факти, є всемогутньою. Не існує меж науковому пізнанню. 3. Суспільство також підлягає науковому пізнанню. Наукою про суспільство є соціологія. 4. Розвиток науки і техніки, а також соціології є запорукою суспільного прогресу  2. Неопозитивізм (грец. neos — новий і лат. positivus — умовний, позитивний) — один із основних напрямів філософії XX ст., який зводить філософію до аналізу мови науки і намагається вилучити з науки поняття («метафізичні залишки»), які, на його думку, не грунтуються на фактах.

3. Постпозитивістський підхід передбачає, що задачею науки є не лише аналіз самого наукового знання – побудова наукових теорій, обґрунтування їх концептуально-аксіоматичної структури, а дослідження процесу розвитку знання. На відміну від традиційного позитивізму, який зосереджувався на гносеологічній проблемі співвідношення фактів і теорії, вони звернули увагу на дослідження ролі соціальних факторів у розвитку науки. Йдеться, зокрема, про вплив соціальних відносин (демократії та тоталітаризму), наукової спільноти, прийнятих вченими критеріїв і оцінок науковості на розвиток наукового знання. Такий підхід суперечив концепції логічного позитивізму, а його розвиток був пов’язаний з працями К. Поппера та його послідовниками і критиками, яких об’єднувала загальна опозиція позитивізму (І. Лакатос, Т.С. Кун, С. Тулмін, П. Фейерабенд). Застосування постпозитивістських концепцій наукових змін в бухгалтерському обліку дозволяє прослідкувати розвиток його науки не лише в статичній площині, без врахування контексту людської культури, а й з врахуванням динаміки наукових знань, залучаючи різноманітні зовнішні до структури бухгалтерського обліку фактори: історичні, психологічні, соціокультурні (табл. 1).

2. ПАРАДИГМАЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ НАУКИ Т. КУНА Термін “парадигма” (від грецьк. παράδειγμα, – приклад, модель, зразок) має два значення. 1) Він використовувався в античній та середньовічній філософії як характеристика сфери вічних ідей, як першообраз, зразок, відповідно до якого бог-деміург створює світ сущого; 2) В сучасній філософії науки – це система теоретичних, методологічних та аксіологічних установок, прийнятих в якості зразка вирішення наукових задач, що розділяються всіма членами наукового співтовариства.   В філософію науки термін “парадигма” вперше був введений позитивістом Г. Бергманом для характеристики нормативності методології, який розумів під ним загальні принципи та стандарти методологічного дослідження. Проте найбільша заслуга в його популяризації і використанні належить Т.С. Куну.

Взаємозв’язки між цими поняттями утворюють ядро моделі функціонування та розвитку науки Т.С. Куна, з яким пов’язані такі характеристики як “неспіввимірність” теорій, що належать до різних парадигм, “некумулятивний” характер змін, що відповідають “науковій революції” на противагу “кумулятивному” характеру росту “нормальної науки”, наявність у парадигми явно невиражених елементів.  Нормальна наука протиставляється науковій революції. Нормальна наука – це зростання наукового знання в рамках однієї парадигми. Парадигма – центральне поняття моделі Т.С. Куна – задає зразки, засоби постановки та вирішення проблем в рамках нормальної науки. Наукова революція – це зміна парадигми і, відповідно, перехід від однієї нормальної науки до іншої.

Цей перехід описується за допомогою пари понять “парадигма – співтовариство”, де розкривається інша сторона поняття “парадигми” – як певного центру, навколо якого об’єднується певне наукове співтовариство. Згідно моделі Т.С. Куна в періоди революцій виникає конкурентна боротьба пар “парадигма – співтовариство”, яка розгортається між співтовариствами. Тому перемога в цій боротьбі переважно визначається соціально-психологічними, а не змістовно-науковими факторами (це пов’язано з неспіввимірністю теорій, породжених різними парадигмами).     За Т.С. Куном протягом тривалих періодів нормальної науки», в науковій сфері господарює авторитет головуючої теорії, чи парадигми: для дослідників даної сфери вона визначає, які питання можуть тут виникати, які інтерпретації є законними та ін., і вчені, що працюють в рамках відповідної парадигми, утворюють певну школу, досить схожу на художні школи.     Ці нормальні фази перериваються раптовими та радикальними трансформаціями. Т.С. Кун називає їх “науковими революціями” – під час яких одна головна теорія (наприклад, механіка Галілея чи Ньютона) замінюється іншою (наприклад, механікою Ейнштейна та Гейзенберга).

Неоднозначність концепцій, які можуть виступати парадигмами, також підтверджує аналіз праць інших зарубіжних й вітчизняних дослідників (табл. 2). Таблиця 2. Розуміння дослідниками парадигми бухгалтерського обліку

Дякую за увагу Дякую за увагу