Берил презентация

Берил

Берил – Be3Al2[Si6O18]. BeO в мінералі 10,0-14,0 %. Домішки – Na, K, Li, Rb, Cs (біля 7 %), Cr, Fe2+, Fe3+, Mg, Ca, Sc, зрідка Mn, Ti, Ga, Ge, H2O. Берил – Be3Al2[Si6O18]. BeO в мінералі 10,0-14,0 %. Домішки – Na, K, Li, Rb, Cs (біля 7 %), Cr, Fe2+, Fe3+, Mg, Ca, Sc, зрідка Mn, Ti, Ga, Ge, H2O. Від домішок залежить колір, густина і оптичні характеристики берилу. Гексагональна сингонія. Кристали берилу добре кристалографічно огранені. Зазвичай габітус призматичний. На гранях кристалів часто спостерігаються фігури росту і розчинення у вигляді ромбоподібних і квадратних западин на {1010}, шестикутних на {0001}. Густина берилу 2,6-2,9 г/см3. Твердість 7-8. Блиск скляний, спайність відсутня. Стійкий в кислотах, розчиняється тільки у плавиковій кислоті. Берил – найрозповсюдженіший мінерал берилію. Він зустрічається у різних постмагматичних утвореннях, пов’язаних з гранітами – пегматитах, грейзенах і гідротермальних родовищах. Неювелірний берил є головною рудою на берилій (домішка до різних сплавів).

Смарагд

Значні родовища смарагдів є в Бразилії (штати Байя, Мінас-Жерайс і Гояс). Є ще родовища в США, Індії, Австралії, Південній Африці, Росії (Урал). Значні родовища смарагдів є в Бразилії (штати Байя, Мінас-Жерайс і Гояс). Є ще родовища в США, Індії, Австралії, Південній Африці, Росії (Урал). Розміри кристалів смарагду різні: ювелірні найчастіше дрібні. Найбільший був знайдений у копальні Сомерсет (ПАР) у 1956 році, масою 24 000 кар. Його розпиляли і обробили. Сумарна вартість огранених камінців склала 250 млн. французьких франків. Інтенсивність забарвлення смарагдів різна. За однакового ступеня прозорості, дефектності (наявність включень, тріщин) і розміру вартість каменя тим вища, чим інтенсивніше його забарвлення. Зелене забарвлення смарагду зумовлене іонами Cr3+, які ізоморфно заміщують іони алюмінію. Інтенсивність забарвлення залежить від вмісту цієї домішки. Смарагди різних родовищ відрізняються різними відтінками зеленого кольору. Так, для колумбійських смарагдів характерний голубуватий відтінок, для уральських і північноамериканських – злегка жовтуватий (через вміст іонів Fe2+ і Fe3+). В смарагдах чітко виражений дихроїзм. Часто спостерігається зональне забарвлення. Трапляються камені зі слабко забарвленою периферією і інтенсивно – центральною.

При нагрівання до 700-800° С смарагди бліднішають. При нагрівання до 700-800° С смарагди бліднішають. Смарагди із деяких родовищ люмінесціюють в УФ променях червоним і зеленим кольором. Камені із бразильських пегматитів містять біотит та інші слюди, тальк, доломіт, двофазові газово-рідкі включення. Смарагди із пневматолітово-гідротермальних родовищ (метасоматити основних порід) Уралу містять включення флогопіту.

В якості імітацій смарагду використовують мінерали зеленого кольору, не такі коштовні і більш розповсюджені: корунд, діоптаз, хромдіопсид, турмалін, гросуляр, циркон, хризоліт, жадеїт, хризопраз. В якості імітацій смарагду використовують мінерали зеленого кольору, не такі коштовні і більш розповсюджені: корунд, діоптаз, хромдіопсид, турмалін, гросуляр, циркон, хризоліт, жадеїт, хризопраз. Синтетичні смарагди Уперше синтетичний смарагд виростили у Франції у 1848 році, але комерційного значення він не мав. У 1965 році американська фірма “Ліндо” випустила синтетичний смарагд у такій кількості, що виникли проблеми зі збутом. На сьогодні синтетичні смарагди вирощують в Німеччині, США, Росії, Швейцарії, Японії та в інших країнах. Є кілька методів вирощування синтетичних смарагдів. Один з них – гідротермальний. Ріст кристала смарагда здійснюється на затравку природного берилу при температурі 500-600° С і тиску 7—140 МПа. Швидкість росту кристала 0,8 мм/добу. Синтетичні смарагди, вирощені цим методом, містять рідкі і газоподібні включення, а природні смарагди – дрібні включення слюди та інших мінералів.

“Девонширський смарагд”. Один з найбільших і найкрасивіших у світі самоцвітів. Цей кристал має характерну для смарагдів форму шестигранної призми, яка обмежена пласкою поверхнею. Нижня поверхня кристала характеризується нерівним зламом, так як кристал був виломаний із вмісної породи. “Девонширський смарагд”. Один з найбільших і найкрасивіших у світі самоцвітів. Цей кристал має характерну для смарагдів форму шестигранної призми, яка обмежена пласкою поверхнею. Нижня поверхня кристала характеризується нерівним зламом, так як кристал був виломаний із вмісної породи. В основі зберігся кусочок цієї породи (кальциту). В поперечнику кристал сягає 5 см, приблизно така ж його максимальна висота. Кристал розбитий дрібними тріщинами, що характерно для смарагдів із родовища Мусо (Колумбія). Це не дозволило використати його в ювелірній справі, але він був визнаний найбільшим і найкращим із усіх нерозрізаних існуючих смарагдів. Вага каменя – 1383,96 карата. В 1831 році дон Педро, імператор Бразилії подарував камінь шостому герцогу Девонширському, іменем якого і назвали смарагд. Зараз цей чудовий кристал зберігається в сейфах сімейства Девонширів.

Смарагд Ашока Кумара Санчеті. Смарагд Ашока Кумара Санчеті.

Аквамарин

Забарвлення аквамаринів обумовлене ізоморфним входженням в структуру берилу іонів Fe2+ і Fe3+. Забарвлення аквамаринів обумовлене ізоморфним входженням в структуру берилу іонів Fe2+ і Fe3+. Інколи зустрічаються дуже великі кристали аквамарину. Один з найбільших кристалів аквамарину “Марам-байя” знайдений в Бразилії, вага 110 кг і довжина 48,5 см. У 1796 році в Забайкаллі був знайдений аквамарин вагою 82 кг. В УФ променях аквамарини не світяться. Окрім характерних для берилів газово-рідинні включень, в аквамаринах спостерігаються включення білого кольору (хризантеми, сніжні знаки) – кулі дрібних кристалів, голчасті включення (вони можуть слугувати діагностичними ознаками). В ювелірних виробах важко відрізнити аквамарини від природних голубих топазів, синтетичної шпінелі, кварцу і скла. Треба перевіряти фізичні властивості. Натуральні аквамарини відтінку морської хвилі стали цінуватися ювелірами недавно, з 17 століття. До цього мінерал був сировиною для виготовлення збільшувальних лінз і вітражного скла! Втім, історія все розставила по своїх місцях: з часом аквамарин завоював чималу популярність і здобув пошану навіть у вищих кругах суспільства. Історія аквамарина рясніє знаменитими прізвищами і відомими витворами мистецтва. Одне з них - знамените "Лебедине яйце", виготовлене Карлом Фаберже на спеціальне замовлення імператора Миколи II.

Аквамарин почитали не тільки в Росії. Не меншою популярністю він користується і в Америці. Тут славою своїй мінерал багато в чому зобов'язаний Алісі Рузвельт. У 1906 році дочка президента США Теодора Рузвельта вийшла заміж і як весільний подарунок отримала від віце-президента Тафта прекрасний кристал аквамарина, огранованого у формі серця. І цей подарунок виявився досить символічним. Адже саме аквамарину було призначено зробити цей шлюбний союз щасливим і довговічним. Аквамарин почитали не тільки в Росії. Не меншою популярністю він користується і в Америці. Тут славою своїй мінерал багато в чому зобов'язаний Алісі Рузвельт. У 1906 році дочка президента США Теодора Рузвельта вийшла заміж і як весільний подарунок отримала від віце-президента Тафта прекрасний кристал аквамарина, огранованого у формі серця. І цей подарунок виявився досить символічним. Адже саме аквамарину було призначено зробити цей шлюбний союз щасливим і довговічним. Вважають, що ці камені небайдужі до статі свого власника: "жіночі" камені щасливі на руці чоловіка; "чоловічі" - на руці жінки. Камені-чоловіки яскравіше блищать і мають теплі тони і відтінки, камені-жінки блищать не так сильно і мають холодні кольори і відтінки. От чому жінки завжди вважали за краще носити крупні аквамарини, відчуваючи через них присутність поряд коханого чоловіка, його турботу і увагу, якщо аквамарин був його подарунком. Вважалося, аквамарин-амулет обертає думки свого володаря до того, хто подарував його. Аквамарин наділяється здатністю заспокоювати бури і охолоджувати пристрасті. Виліковує хвороби горла і зубів, шлунку і печінки, причому страждаючим від цих нездужань краще носити намисто з аквамаринів, облямованих в срібло. Аквамарин допомагає також при захворюваннях легенів, шкіри, нервової системи.

Хризоберил

Великою популярністю користуються хризоберили з ефектом “котячого ока” (цимофани). Ефект опалесценції проявляється при огранці. Причиною такого оптичного явища є заломлення світла в дуже тонких канальцях всередині мінералу. До ювелірних різновидів відносяться бериловий, рубіновий і сапфіровий “котячі ока”. Великою популярністю користуються хризоберили з ефектом “котячого ока” (цимофани). Ефект опалесценції проявляється при огранці. Причиною такого оптичного явища є заломлення світла в дуже тонких канальцях всередині мінералу. До ювелірних різновидів відносяться бериловий, рубіновий і сапфіровий “котячі ока”. З хризоберилів з ефектом “котячого ока” виготовляють кабошони. Слід зауважити, що усі хризоберили-цимофани, що продаються в ювелірних виробах, є синтетичними, тому що природні дуже дорогі.

Олександрит Олександрит

Олександрит – один із різновидів хризоберилу, має смарагдово-зелене забарвлення при денному світлі і фіолетово-червоне при вечірньому електричному. Олександрит – один із різновидів хризоберилу, має смарагдово-зелене забарвлення при денному світлі і фіолетово-червоне при вечірньому електричному. Камінь олександрит був названий на честь російського царя Олександра II. Перший кристал знайшли 1833 році в районі смарагдових джерел поблизу річки Струмового (Урал). Камінь представили широкій публіці 17.04.1834 р. – в день, коли майбутній цар святкував своє повноліття. Дати саме таку назву каменю було запропоновано тодішнім міністром уділів Левом Перовським. Олександритовий ефект пов'язаний з незвичайною роллю, яку грають іони хрому в кристалічній решітці мінералу. Цей мінерал кристалізується в ромбічної сингонії, а це означає, що атоми утворюють прямокутну сітку, в якій кожна сторона елементарної комірки має різну довжину. В спектрі поглинання олександрит пропускає спектр сонячного світла з максимумом інтенсивності в зеленій ділянці, тому при денному світлі мінерал зелений. Лампа має більш довгохвильове випромінювання і олександрит пропускає його в червоній ділянці, що обумовлює червоне забарвлення каменя. Різка зміна забарвлення олександриту пов’язана із фізіологічними особливостями сприйняття людського зору, яке найбільш чутливе до зеленого кольору.

В Уф променях олександрит інколи світиться червоним кольором. В Уф променях олександрит інколи світиться червоним кольором. Головний постачальник олександритів на світовий ринок – Бразилія (шт. Мінас-Жерайс), де він видобувається із алювіальних розсипищ разом із турмаліном, топазом, гранатом. На другому місці – Шрі-Ланка. Великий олександрит ювелірної якості був знайдений в уральських копальнях у XIX ст. Його вага складала 532 карати, ціна понад 25 тис. рублів. Покупця на таку ціну не знайшлося і його розділили на кілька уламків. В Шрі-Ланці був знайдений олександрит вагою 187,6 кар.