Категорії філософії презентация

Семінар 8. Категорії філософії П Л А Н 1. Філософські категорії: загальна характеристика. 2. Сутність і явище. 3. Зміст і форма. 4. Причина, привід, наслідок. 5. Необхідність і випадковість. 6. Можливість і дійсність. 7.Одиничне, особливе, загальне. 8. Основні категорії філософії постмодернізму.

Філософські категорії: - найбільш загальні поняття, що відображають суттєві зв'язки та відносини навколишнього світу; це універсальні форми мислення і свідомості, які відображують загальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку усіх матеріальних, природних і духовних явищ; - категорії виникли і розвиваються на основі суспільної практики; вони безперервно наповнюються новим змістом; - завдяки категоріям одиничні речі сприймаються і осмислюються як часткові прояви загального. Арістотель з цього приводу писав, що "той, хто знає загальне, краще знає щось, ніж той, хто знає часткове".

Категорії філософії: відрізняються від будь-яких понять своєю всезагальністю; не мають меж у своєму обсязі (як це має місце в інших науках); система категорій філософії становить основу філософського знання; саме вони і є мовою філософії, засобом філософствування.

Зміст і форма - філософські категорії Зміст – сукупність усіх елементів і взаємозв'язків між ними в предметі, явищі, процесі. Форма – спосіб організації змісту.

Діалектика змісту та форми 1. Зміст та форма завжди взаємопов'язані. Зміст завжди оформлений, а форма - змістовна. 2. Зміст відіграє головну роль. 3. Розвиток змісту і форми відносно самостійний.

Причина та наслідок– філософські категорії Причина - явище, яке викликає до життя інші явища Наслідок є результатом дії причини. Причина завжди передує наслідку. Між причиною й наслідком існує "генетичний" зв'язок.   Привід — це подія, яка безпосередньо передує іншій події, створює можливості для її появи, але не породжує її.

Причина відрізняється від умов - , тобто, сукупності зовнішніх причин. УМОВИ - активний, діючий фактор, що викликає певні події. Умови самі слідства викликати не можуть, хоча потрібні для настання події і сприяють наслідку.

Детермінізм- вчення про причинність усього існуючого в світі Індетермінізм - вчення, що заперечує визнання об'єктивності причинного зв'язку речей та явищ Матеріалісти відстоюють принцип детермінізму, який стверджує загальний і об'єктивний характер причинності. Суб'єктивні ідеалісти стоять на протилежній точці зору, на позиціях індетермінізм, який заперечує загальність і об'єктивність причинності (Юм, Кант, Мах). Об'єктивні ідеалісти (Гегель) нібито не заперечують ричинність, але причини в них - ідеальні, надприродні, божественні явища. Але вся суспільно-історична практика, дані науки підтверджують принцип детермінізму, його матеріалістичні підстави.

Необхідність і випадковість. Необхідність – це суттєвий, усталений зв’язок явищ, процесів, предметів, що обумовлений всім попереднім їх розвитком. Необхідність є проявом закону розвитку. Випадковість - це те, що в даних умовах може мати місце ( різних формах і проявах), а може й ні. Категорія “випадковість” корелює з поняттям “ймовірність”

Можливість і дійсність – філософські категорії Дійсність – це актуальне буття предмета. Можливість – це потенційне буття предмета, явища, процесу 3 види можливостей Реальна – є умови і є тенденція (закон, процедура) розвитку. Формальна – тільки при збігу обставин можливо здійснення. Абстрактна – ні при яких обставинах, ніколи.

Щоб дійсність перетворилася в можливість необхідно: 1. Наявність певних умов. 2. Наявність відповідних тенденцій ( законів, процедур).

Одиничне, особливе, загальне – філософські категорії Одиничне – відображає неповторне, унікальне, оригінальне в предметі, явищі, процесі. Загальне - це типичне, повторювальне, наявне для множини предметів, явищ, процесів. Особливе - це спосіб поєднання одиничного й загального в предметі, процесі, явищі

В кожному предметі, явищі, процесі (окремому) є: 1. Загальне, одиничне, особливе. 2. Реалізм в середньовічній філософії - абсолютизація загального. 3. Номіналізм в середньовічній філософії - абсолютизація одиничного.

Категорії філософії постмодернізму Лабірінт - символом заплутаності, складності, багатоаспектності сучасної культури і всього людського буття. Особливою значимістю поняття лабіринту наповнюється в епоху глобальної комп'ютеризації. Фактично вже комп'ютерні бази даних (і їхня організація), а особливо мережі, типу Інтернету, являють собою величезний лабіринт, у якому можна блукати у всіляких напрямках, на самих різних рівнях.

Життя сучасної людини – це блукання лабірінтом Лабіринт "всесвітньої павутини" (www) приймає участь в активному глобальному переформуванні свідомості сучасної людини в напрямку орієнтації її від реального чуттєво-конкретного світу до віртуальної реальності. Лабіринт як структурний принцип організації символічної Бібліотеки культури займає центральне місце в романі У.Еко "Ім'я троянди”.

АБСУРД – категорія постмодернізму У світах лабіринту й несвідомого керівним принципом стає не розум, а інтуїція, дії й мотиви розуму нерідко уявляються парадоксальними або абсурдними. Абсурд здобуває особливу семантику, тому що на ньому як на діючому принципі ґрунтуються багато арт-практик ХХ-ХХІ ст. За допомогою цього поняття описується коло явищ сучасного мистецтва, літератури й культури, що не піддаються формально-логічній інтерпретації, вербальній формалізації. Сучасні явища часто свідомо сконструйовані за принципами алогізму, парадоксу, нонсенсу.

Абсурд, алогізм, парадоксальність, нісенітниця, безпредметне, нефігуративне і тому подібні поняття залучаються для позначення: 1) творчо насиченого потенційного хаосу буття, що наповнений безліччю сенсів; 2) для опису в сфері творчості того, що становить його глибинні основи й не піддається формально-логічному поясненню; 3) у сучасних філософських концепціях абсурд часто осмислюється як позначення надмірності («избыточности» – рос.) сенсів.

Симулякр – це муляж, видимість, імітація образу, символу, знака, за якими не стоїть ніякої позначуваної дійсності, порожня шкарлупа, що маніфестує, презентує принципову присутність відсутності реальності. Термін "симулякр" був введений у філософію Жаном Бодрійяром для позначення речей (книга "Симулякри й симуляції", 1981), що заполонили суспільство глобального споживання

У Бодрийяра поняття симулякра Для опису сучасної соціально-політичної ситуації у цивілізованому світі. Він вважає, що сучасність вступила в еру тотальної симуляції всього у всьому. Влада, соціальні інститути, політичні партії, культурні інститути, включаючи й всю сферу мистецтва, не займаються серйозними, реальними речами й проблемами, а тільки симулюють такі заняття, ведуть симулятивную гру в глобальному масштабі. Звідси головний продукт такої гри – симулякри, безкрайнє море симулякрів, що утворюють певну гіперреальність, яка сьогодні стає реальнішою самої реальності, тому що нам доводиться жити й діяти тільки в ній.

Деконструкція – це: 1) спроба сутнісної естетизації мислення, активного використання художнього досвіду для розширення можливостей новоєвропейської філософської традиції; 2) спроба непрямого звертання до інтелектуального досвіду давніх і східних духовних практик і розумових парадигм на шляхах творчого сполучення цих практик з європейським філософським досвідом; 3) тип філософствування, який відрізняється активною грою на опозиціях і антиноміях, розумінням тексту як "події". (Деконструкція відмовляється від істини у всіх її проявах)