Становлення філософії. Основні етапи її історичного розвитку презентация

СТАНОВЛЕННЯ ФІЛОСОФІЇ. Основні етапи її історичного розвитку

Антична філософія Філософія древніх греків і древніх римлян, що охоплює період з VI ст. до н. е. до VI ст. н. е. Вона внесла винятковий внесок у розвиток світової цивілізації, в ній знаходиться початок західної філософії, майже усіх її подальших шкіл, ідей і представлень, категорій, проблем.

Етапи античної філософії. Рання класика (натуралісти, досократики — Зенон, Парменід, Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Піфагор, Ксенофан, Демокрит та ін.; головні проблеми -— «Фізис» і «Космос», його будова

Середня класика (Сократ і його школа; софісти: Горгій, Гіппій, Антифонт, Антисфен та ін.; головна проблема — суть людини). Висока класика (Платон, Аристотель і їх школи; головна проблема — синтез філософського знання, його проблем і методів та ін.).

Еллінізм (Эпікур, Піррон, стоїки раннього періоду — Панецій, Посидоній, пізні римські стоїки або неостоїцизм: Сенека, Эпіктет, Аврелій та ін.; головні проблеми — мораль і свобода людини, проблема пізнання і т. д.). До них додаються питання структури космосу, долі космосу і людини, відношення Бога і людини (Плотін, Порфірій, Прокл, Філон Александрійський).

Антична філософія висунула ряд фундаментальних ідей і проблем Проблеми початку усіх речей, буття, небуття, матерії і її форм. Висувалися ідеї про принципову протилежність «форми» і «матерії», про головні елементи, стихії космосу; про тотожність і протилежність буття і небуття; структурності буття (атоми і порожнеча), плинності буття і його суперечності і т. д. Головні проблеми: як виник Космос? яка його структура? (Фалес, Анаксимандр, Анаксімен, Зенон, Демокріт)

Проблеми людини, його пізнання, його відношення з іншими людьми. У чому суть людської моралі, чи є не залежні від обставин норми моралі? Що таке політика і держава по відношенню до людини? Як співвідноситься раціональне з ірраціональним в людському пізнанні? Чи є абсолютна істина і чи досяжна вона людським розумом? (Сократ, софісти: Горгій, Гіппій, Антифонт, Піррон, Секст Емпірик, Эпікур, та ін.)

Проблеми волі і свободи людини, досягнення щастя. Висувалися ідеї нікчемності людини перед силами природи і громадськими катаклізмами і одночасно могутність і сили її духу в прагненні до свободи, до благородного життя, до пізнання, в якому філософи передусім і бачили щастя вільної людини (Сенека, Эпіктет, Аврелій, Эпікур, Тит Лукрецій Кар та ін.). Головна проблематика — гносеологічна — і моральна.

Проблеми відношення людини і Бога, божественної волі, будови Богом Космоса. Висувалися ідеї конструктивного Космосу і буття, структури матерії, душі, суспільства як взаємнопроникаючі і обумовлюючі один одного (Плотін, Філон Александрійський та ін.).

Проблеми синтезу чуттєвого і надчуттєвого; ідея синтетичних формулювань основних філософських проблем, побудови метафізичних систем, що визнавали два світи — світ ідей і текучий, рухливий світ речей. Проблема пошуку раціонального методу пізнання цих світів (Платон, Аристотель і їх послідовники).

Середньовічна європейська християнська філософія Займає великий період часу – з I до XV ст. Головна особливість цього етапу розвитку філософії – її зв'язаність з віруваннями християнства. Філософія розвивається з урахуванням основних релігійних догм. Церква була в ті часи осереддям і центром духовної культури і освіти

Основні проблеми філософії також змикалися з богословськими, як, наприклад, «створений світ Богом чи існує сам по собі»?, «як поєднуються свобода волі людини і Божественне визначення»? і т. д. Таке зближення філософії з релігією називають сакралізацією філософії.

Основні етапи середньовічної філософії – патристика і схоластика. Зазвичай етап патристики (від слова «патер» - «батько», мається на увазі «батьки Церкви») в історії філософії визначається з I по VI ст. Василь Великий, Августин Блаженний, Григорій Нисский, Тертулліан, Ориген та інші.

Головні проблеми патристики 1) проблема суті Бога і його потрійності (тринітарна проблема); 2) відношення віри і розуму, одкровення християн і мудрості язичників (греків і римлян); 3) розуміння історії як рухи до певної кінцевої мети і визначення цієї мети – «Град Божий»; 4) свобода волі людини і можливість порятунку його душі; 5) проблема походження зла у світі, причини, по яких його терпить Бог, і інші проблеми.

Етап схоластики (IX — XV вв.) Сам термін «схоластика» означає «шкільну, учбову» філософію, що викладалася в університетах і школах. Схоластична філософія в особі її представників Еріугени, Бонавентури, Альберта Великого, Хоми Аквінского, Росцеллина, Абеляра, Ансельма Кентерберійського і багатьох інших

Основні проблеми: на перший план виходять стосунки розуму і віри, релігії і науки, а також питання співвідношення загального і одиничного. «Номіналізм» (загальне існує тільки в імені або в думці, реально існують тільки одиничні речі). «Реалізм» (загальне існує реально у вигляді деякої суті).

Філософія Ренесансу (Відродження) в Європі (передусім в Італії) займає період з XIV по XVI ст. Сама назва епохи говорить про відродження інтересу до античної філософії і культури, в яких починають бачити зразок для сучасності. Ідеалом знання стає не релігійне, а світське знання.

Тому зв'язувати епоху Відродження тільки з античною спадщиною невірно. Духовного і християнського в цю епоху теж було багато. Головна особливість філософії Ренесансу – антропоцентризм. Тепер не Бог, а людина поставлена в центр досліджень.

Місце людини у світі, його свобода, його доля хвилюють таких мислителів, як Леонардо да Вінчі, Мікеланжело, Эразм Роттердамський, Ніколо Макіавелі, Томас Мор, Мішель де Монтень та ін. (ХV-ХVI ст.)

Виникла нова система цінностей, де на першому місці стоять людина і природа, а потім релігія з її проблемами. Людина – природна істота. Звідси інша особливість ренесансної культури і філософії – «секуляризація» - звільнення від церковного впливу.

Поступово і проблеми держави, моралі, науки перестають розглядатися цілком крізь призму теології. Ці області буття набувають самостійного існування, закони які можуть вивчатися світськими науками. Цей час становлення наук, що пов’язані з досвідом, що дають істинне знання про природу (Копернік, Кеплер, Галілей, Бруно та ін.).

Філософія Нового часу (ХVI - XVII) 1. Становлення і оформлення наук (фізика, хімія, астрономія, математика, механіка); 2. Вироблення загальнонаукових методів; 3. В центрі уваги нової філософії – ТЕОРІЯ ПІЗНАННЯ

Філософія Нового часу обумовлена: 1) розвитком капіталізму; 2) розвитком експериментально-математичного природознавства; 3) послабленням впливу церкви. Особливостями філософії Нового часу є: 1) опора на науку; 2) на перший план виходить проблема теорії пізнання та наукового методу ; 3) боротьба емпіризму та раціоналізму.

НАУКИ ВІДКРИВАЮТЬ ЗАКОНИ ПРИРОДИ, ФІЛОСОФІЯ ПОКЛИКАНА ВИЯВИТИ ЗАКОНИ МИСЛЕННЯ. ВІДОМІ МИСЛИТЕЛІ: ФРЕНСИС БЕКОН, ТОМАС ГОББС, РЕНЕ ДЕКАРТ, ДЖОН ЛОКК, БЕНЕДИКТ СПІНОЗА, ГОТФРІД ВІЛЬГЕЛЬМ ЛЕЙБНІЦ (XVII ст.) Шукають закони розуму, можливості якого є безмежними, проте розум в реальності “затьмарений” (ідолами). Виникає ідея “чистого розуму”.

Ф. Бекон (22 січня 1561, Лондон — 9 квітня 1626) — англійський політик, філософ і есеїст. Один із творців емпіризму — філософського напряму, який твердить, що головне — власний досвід. Його роботи: «Есе» (1597), «Успіх навчання» (1605), що розглядає науковий підхід в освіті; «Новий Органон» (1620), у «Нова Атлантида» (1626), що описує той утопічний стан, у якому звичайно відбувається пошук і використання наукової істини.

Бекон розробив новий, антисхоластичний метод наукового пізнання. Догматичній дедукції схоластів він протиставив індуктивний метод, що ґрунтується на раціональному аналізі дослідних даних. Матеріалізм Бекона — непослідовний. Визнаючи об'єктивність і пізнаванність матеріального світу, активність матерії та її рух, віра у силу розуму і науки.

Емпіризм ( з гр. - досвід) - це напрям в теорії пізнання який визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом пізнання, а також стверджує, що всі знання обґрунтовуються в досвіді та шляхом досвіду.

Виділяються два види емпіризму: 1) матеріалістичний емпіризм, який визнає, що джерелом чуттєвого досвіду є об’єктивно існуючий зовнішній світ (Ф.Бекон, Т.Гоббс, Дж.Локк); 2) ідеалістичний емпіризм, який обмежує досвід сукупністю почуттів або уявлень, а також заперечує те, що в основі досвіду лежить об’єктивний світ (Дж.Берклі, Д.Юм).

Раціоналізм - це вчення у теорії пізнання, згідно з яким раціо, розум єдине джерело знання. Раціоналізм позначає: 1 Віру в розумність та логічність усього існуючого. 2. Віру в силу доказів. 3. Віра в можливість перетворення світу на розумних началах.

ОСНОВНІ РИСИ ФІЛОСОФІЇ НОВОГО ЧАСУ 1. ГНОСЕОЛОГІЗМ характеризує культ пізнання й абсолютизацію науки, світоглядна настанова, яка виходить із того, що теоретичне пізнання є вищим виявленням духовності і сенсом життя людини.

2. ДЕЇЗМ – становлення людини до Бога (Бог все створив, а потім усувається від справ, надаючи Всесвіту-машині розвиватися відповідно до природних законів) 3. МЕХАНІЦИЗМ, якщо світ облаштований раціонально, значить він схожий на відлагоджений механізм, в якому всі складові елементи діють узгождено і виконують свою функцію. (людина - машина)

НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ ФІЛОСОФСЬКА КУЛЬТУРА НІМЕЧЧИНИКІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ ХІХ ст. ПРЕДСТАВНИКИ Іммануїл КАНТ, Йоганн Готліб ФІХТЕ, Фрідріх Вільгельм Йозеф ШЕЛІНГ Георг Вільгельм Фрідріх ГЕГЕЛЬ.

ЗАГАЛЬНІ РИСИ НКФ 1. НКФ вирішує одну загальну проблему – проблему граничних пізнавальних можливостей людини, що в процесі вирішення стає проблемою тотожності мислення і буття. 2. Був знайдений і проведений єдиний принцип рішення цієї проблеми – принцип діяльності – активності суб'єкта пізнання.

3. Суб'єкт розглядається (за традицією, що походить ще від Декарта) як носій активності, об'єкт – як та частина реальності, на яку спрямовано увагу суб'єкта, промінь його активності. 4. Принцип активності і пізнавальної самостійності суб'єкта витікає з ідеї саморозвитку як результату такого розв'язання суперечностей всередині суб'єкта чи об'єкта, що приводять до нової якості.

СУПЕРЕЧНІСТЬ Розглядається не тільки як логічний, а й як гносеологічний і онтологічний феномени. Це означає, що суперечність є не помилковою в розміркуванні, а загальним джерелом розвитку буття, а також умовою пізнання цього буття. (ДІЛЕКТИКА. ГЕГЕЛЬ)

4. АБСОЛЮТ у вченнях мислителів німецької класичної філософії розуміється як розгортання якогось логічного процесу світі, що можна побачити за зовнішньою, емпіричною реальністю. Таким чином, у німецькій філософській класиці в цілому відбуваються деперсоналізація і пантеїзація Бога – традиція філософії Нового Часу.